Цей фільм - про музей імені Гончара, що є Центром народної культури. Речі, що тут виставлені, можна одягнуть, піти колядувати. Навіть можна взяти тарілку і поїсти з неї борщу. Ці предмети були в нього у вжитку. Ці експонати знімалися з людей, бралися на кухні. Ці речі живуть сьогодні разом з нами – це не вчорашній день. Адже дух український – він не тільки в речах, а й у побуті, обрядах, у святі.

Частина перша.

Цей фільм - про музей імені Гончара, що є Центром народної культури. Речі, що тут виставлені, можна одягнуть, піти колядувати. Навіть можна взятитарілку і поїсти з неї борщу. Ці предмети були в нього у вжитку. Ці експонати знімалися з людей, бралися на кухні. Ці речі живуть сьогодні разом з нами – це не вчорашній день. Адже дух український – він не тільки в речах, а й у побуті, обрядах, у святі.

Частина друга.

Важко знайти в історії України сторінку яскравішу і прикметнішу від тієї, що вписана славним січовим військом. А чи хотіли б ви дізнатися більше про козаків, їх норов, звичаї, побут, забави? Про їхню відвагу у боях та військову хитрість, про прагнення свободи, адже ліпше люта смерть, аніж ганебне рабство, про музичну й пісенну творчість козаків та віру, яку вони берегли так же старанно, як і свободу... Усе це – у фільмі.

Цей фільм ніби переносить глядача у Ялту. У місто, яке стало майже рідним Антону Павловичу. Чехов добре знав ялтинські тумани, вологий вітер, несподіваний сніг. Тут він підготував до друку зібрання своїх творів і дописав "Вишневий сад". Тут, ще молодим, придумав назву для свого оповідання «Скучна історія». У його власній ялтинській історії була самотність, творчість і чекання.

Цей фільм – про Київ, місто, що вільно розкинулося на правому і лівому берегах Дніпра, у якому, як ніде в Україні, виростають численні нові будинки, але й не забуті й традиції, що сягають сивої давнини.

Київ – безмежний. Знайомство з ним може принести безліч приємних і цікавих вражень. І кожному, хто хоче познайомитися з ним ближче, Київ готовий відкрити своє серце…

Цей фільм дає можливість зануритися у  життя відомого композитора, побувати в музеї Петра Чайковського та Надії фон Мекк в Браїлові, де він відпочивав і працював.

Цей фільм дає можливість зануритися у  життя відомого композитора, побувати в музеї Петра Чайковського та Надії фон Мекк в Браїлові, де він відпочивав і працював.

Вічне місто… Тут особливо шанується Благодатна Діва Марія. Піснеспів-молитва «Ave Maria…» зачаровував прочан, які приходили у Рим вклонитися апостольським гробницям. Численні священні зображення, що прикрашають монументальні будівлі Рима, слугували темою для багатьох митців. І про це дуже хотілося розповісти вам, нашим глядачам…

Цей тиждень – особливий для кожного з нас. Ми згадуємо останні дні земного життя Спасителя. Постом та молитвою ми наближаємось до Свята Свят, коли печаль зміниться радістю...

Вірш Костянтина Симонова «Жди меня» не потрібно цитувати, його знають усі. Цей вірш-послання багатьом допоміг вижити у нелюдських умовах і дав відповідь на животрепетні питання в часи лихоліття.

Це один із найбільш вдалих творів на військову тематику. Він одразу ж завоював серця читачів. Солдати вирізали його з газет, сидячи в окопах, вивчали напам’ять. Його знаходили в нагрудних карманах поранених та померлих.

Ключове слово «чекай», яке повторюється тут багато разів, стверджує, що саме від цієї якості жінки залежить доля людини.

Мабуть, найстрашніше для людини – то самотня старість. Коли залишають близькі, приходить печаль – невимовна, тоскна. Усю гіркоту такої печалі зазнав відомий український оперний співак Іван Козловський. Його голос зачаровував увесь світ, а він був нещасний...

У фільмі дивовижно емоційно передано атмосферу страстного тижня, стан природи і людей у цей непростий час підготовки до великого свята - Воскресіння Христова.

Петро Карманський був поетом “Молодої музи”, мистецького об’єднання, що сформувалося у Львові на початку 20 століття. Згодом бентежних поетів розкидало світами, а Карманський опинився аж у Бразилії. Але не міг знайти себе на чужині – йому скрізь вчувалися галицькі дзвони. Він повернувся... Щоб побачити, як закривають церкву у його рідному селі. Відтоді лише у віршах він міг говорити про сокровенне...

Сюжет рубрики «Автограф» розповідає про те, як тринадцятирічна дівчинка переживала страшний і трагічний період в історії єврейського народу. Щоденник, що вела дівчинка-підліток, передає внутрішній світ авторки, якій довелося пережити у юному віці усі жахи геноциду євреїв, але не втратити закоханості в життя.

Вистави за мотивами щоденника Анни Франк можна зустріти на багатьох театральних афішах.

Фільм описує Київ Михайла Булгакова, який відтворено у його романах. Сюжет демонструє глядачеві, як величне місто змінювалося залежно від подій, які переживало. Серце міста реагувало на світлі події радістю сонячних променів на шибках, а на сумні – гіркими сльозами дощу. Але щовечора над містом сяяли ті ж самі зірки, які несли стражденній землі поклик Вічності.

Крим – унікальне місце, яке поєднало долю багатьох народів і стало колискою Православ’я для Київської Русі. У фільмі через поетичні образи показано красу Кримської землі, яка є наймогутнішою проповіддю про велич її Творця.

У будь-якій ситуації, коли на душі зимно, коли здається, що від тебе відвернувся увесь світ, а уста мимоволі хочуть звернутися до Бога з риторичними питаннями, коли відчай полонить серце – не забувайте, що Христос завжди з вами. Ця думка зігріє у найлютіший холод і заспокоїть усі бурі. Варто вірити у це.

У фільмі йдеться про поета життя і прозаїка від Бога – Івана Олексійовича Буніна. Вічний подорожній, який шукав щастя, гармонії з собою і світом. Чи не основними якостями людської душі він вважав щирість і вдумливість. Тільки бачити, тільки чути, переживати радість Буття на землі. Доторкнутися до Вічного, Абсолютного, Божественного.

Зіронько, тихо з небес

Ти покотилась в блакиті...

Ось уже й слід твій іщез

У далекім, невІдомім світі.

Так думка поета порою

У шумі юрби сеї блідне;

Вилетить зразу яркою звіздою,

А потім згасне безслідно.

І дармо крилатії мрії

Снуються, як пасмо містерне;

Не заступити їм зірки,

Що відлетіла й не верне.

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.